Сусана Джамаладінова (крим. Susana Camaladinova), більш відома як Джамала — українська співачка кримськотатарського походження. У 2016 році Джамала перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення» з піснею «1944», присвяченою трагедії депортації кримських татар з Криму.
Як і багато мешканців півострова, Джамала роками не була у Криму, окупованому Російською Федерацією у лютому 2014 року. Їй не заборонено в’їзд на півострів, як, наприклад, Мустафі Джемілєву, втім, з міркувань безпеки, вона туди не їздить.
Росія окупувала Кримський півострів внаслідок збройної агресії проти України, що триває до сьогодні. Насильницьке і протиправне відторгнення частини України та її незаконне включення до складу РФ не визнані більшістю країн та міжнародних організацій.
У серії Рідний Крим, створеній спільно з Українським інститутом, герої в окулярах віртуальної реальності спостерігають за знаковими для них місцями в Криму, а також діляться роздумами і спогадами про рідний півострів.
Фото: Євген Лісовой.
Джамала
Джамала народилася 1983 року в місті Ош у Киргизькій РСР (з 1991 року — Киригизстан), але справжньою батьківщиною вважає Кучук-Озен (крим. Küçük Özen, з 1945 року — Малоріченське) — рідне село свого батька Аліма Джамаладінова неподалік Алушти. Батькову родину, як і решту кримських татар, 18 травня 1944 року депортували до Центральної Азії. У Киргизстані Алім познайомився зі своєю майбутньою дружиною і матір’ю Джамали — Галиною Тумасовою.
За радянських часів депортованим кримським татарам забороняли жити і купувати нерухомість у Криму, але всі ці роки сім’я Джамаладінових сподівалась повернутися на півострів. Зрештою вони оселилися в селі Кучук-Озен.
Востаннє Джамала була у Криму в 2014 році — зустрічалася із сестрою Евеліною та її родиною. Також дуже хотіла побачити дідуся, який тоді саме захворів.
— Ми зібрались на березі, робили плов, спілкувались. Я дуже щаслива, що нам вдалося зробити цю зустріч. Це був той момент, коли ще не відмінили прямі потяги з Одеси і не було ще цих двох кордонів. Ми зустрілись і дуже добре провели час, хоча настрій вже був у всіх зіпсований. Невідомо було як це надовго і наскільки це серйозно.
У травні 2017 року Айяр Джамаладінов, дідусь Джамали, помер у Криму. На похорон вона поїхати не змогла.
— У мусульманській традиції людину ховають дуже швидко. І тому в мене не виникало навіть думки, що я можу встигнути поїхати на похорон дідусевий. Потім у мене померла рідна тітка. Я так само розуміла, що їм вже це не потрібно. Це мені більше потрібно попрощатися, ніж людині, яка вже померла.
Батьки Джамали продовжують жити на півострові. Щодня говорять з дочкою через інтернет, дивляться на онуків. Джамала вважає, що не мала можливості обирати, повертатися їй до Криму чи ні. Усе вирішили обставини.
— Ось де закінчується моя свобода. Я не вирішувала не їхати, за мене це вирішили. Я відчуваю себе зараз в клітці і дуже безпорадною. Якби я вирішувала — я б поїхала. Це Україна, це моя Батьківщина, там стається стільки подій, які дуже важливі для мого життя, але я не можу поїхати. А от коли повернеться моя свобода — я не знаю.
Фото: Сергій Коровайний.
Щотижня Джамала з синами, чоловіком Сеїт-Бекіром Сулеймановим та його батьками збираються на сімейну вечерю: готують традиційні кримськотатарські страви, спілкуються рідною мовою, щоб діти переймали це як частину свого життя і зберігали зв’язок із Кримом.
— Для моїх синів дуже важливо знати, що їхня Батьківщина — Україна, Крим. Так, вони народились в Києві, але їхнє коріння все ж таки з Криму.
На думку Джамали, в українському інформаційному просторі вкрай мало говорять про Крим. Можливо, це пов’язано з людським умінням звикати до будь-яких обставин: від кордонів з півостровом до порушень прав його мешканців. Як змінити це? Говорити і пам’ятати, що Крим і Донбас повернуться до України, що люди, які там живуть, — це наші люди.
— Нам набридло говорити про війну, про окупацію. Ми втомились. А як кримські татари повертались після депортації 1944 року? Скільки років пішло на те, щоб повернутись? А якби вони втомились? Я б не знала, що таке Крим. А ми втомились за 5 років? Серйозно? В мене немає слів для тих людей, які кажуть, що вони втомилися. Ми маємо бути єдиним цілим, щоб перемогти. Не буває перемоги без єдності, на мій погляд.
Музика та виноград. Кучук-Озен
Кучук-Озен — курортне село на південному березі Криму, за 25 кілометрів на північний схід від Алушти. До цього села наприкінці 1980-х переїхала сім’я Джамаладінових.
Джамала виросла у музичній сім’ї (батько за освітою диригент, мати — викладачка гри на фортепіано у музичній школі), тому вона з раннього дитинства любила музику і спів. В кінці вулиці Виноградної у селі, де починаються виноградники і гори, маленька Джамала випасала баранів, збирала виноград і виноградне листя для мами. І співала.
— Такий був момент, коли я відчувала, напевно, стовідсоткову свободу і те, що ніхто мене не чує. А барани, якщо й почують, то нікому не скажуть. Але якось ми з мамою чекали на маршрутку до Алушти, біля нас зупиняється авто і чоловік каже: «Сідай, співачко!». Мама каже: «А звідки ви знаєте, що вона співає?». А він каже: «Ну як звідки? Я маю будиночок біля виноградника і я знаю, шо десь після другої години вона приходить. Я собі сідаю і слухаю як вона співає…».
Джамала на терасі сімейного кафе Джамаладінових, Кучук-Озен (Малоріченське), 2000 рік.
Вулиця Виноградна перетинає все село й іншим кінцем виходить на морське узбережжя, причал і пірс. Біля причалу було сімейне кафе, де Джамала зі старшою сестрою Евеліною допомагали батькам і заробляли свої перші гроші.
— Це мій берег, мій пірс. Я навчилась там плавати, і в нас там була кафешка така маленька. Я мила посуд, нарізала салати, батько робив плов або шашлик. У добрі дні була форель на грилі, в погані дні був тільки плов і шашлик з баранини. Мама робила манти і приносила на берег. Ми продавали порційно і за день було достатньо людей, які просто приходили пообідати.
Дивлячись на свою музичну школу, Джамала спершу не впізнала її, бо будівлю відремонтувати, пофарбували і зараз вона «більше схожа на санаторій». Тут співачка навчалась по класу фортепіано, спочатку у своєї матері Галини Тумасової. Але недовго:
— Знаєте, як буває, коли ти навчаєшся у батьків? Мама намагалась ставити мене останньою, щоб разом піти додому. І бувало так: «Мамо, там починається якийсь серіал, давай вже додому підемо! Вдома позаймаємося!». Коли ми приходили додому, починались хатні справи і до заняття фортепіано не доходило.
Музична школа розташувалася у старому кримськотатарському двоповерховому будинку. Ученицею Джамала була свідком того, як депортовані з цього будинку люди приходили з документами на право власності.
— У той час мати такий величезний будинок, який би став музичною школою, означало багатство. Ці люди приїхали з Середньої Азії. У них були документи на цей будинок, але їм сказали: «Вибачте, зараз це музична школа. Шукайте собі нове місце». Малою я пам’ятаю, що це було якось дивно, що їх просто відправили, наче так має бути. Вони наче й не проти, щоб зараз це була музична школа, але тоді виникає інше питання: дайте нам нове місце, щоб жити. Мені запам’ятався дуже цей фрагмент в дитинстві.
Джамала (по центру) біля будинку родини Джамаладінових. Крайній зліва - батько, Алім Джамаладінов. Кучук-Озен (Малоріченське), 2000 рік.
Дідусевий інжир. Куру-Озен
Куру-Озен (крим. Quru Özen, з 1945 року — Сонячногірське) — село у Криму на березі Чорного моря, поряд із сучасним Малоріченським. У цьому селі росте інжировий сад, який посадив дідусь Джамали Айяр Джамаладінов. Інжир дає врожай двічі на рік. Нині за садом приглядає батько. Він збирає інжир та відвозить його на ринок.
— Я люблю наш інжир, він особливий, тому що зібраний з любов’ю. Батько нікому не довіряє. Ми давно йому кажемо: «Візьми когось, шоб допомогти тобі з інжиром!». Він тільки сам збирає – кожну інжиринку вкладає в ящичок. Клас! Побувала вдома. Шкода, що зараз немає можливості поїхати, але там дуже класно, дуже красиво. Це не просто такий собі інжировий сад і все. А він наче таке місце сили, яке, я дуже сподіваюсь, залишиться для моїх вже дітей і буде передаватися з покоління в покоління.
Айяр Джамаладінов багато часу проводив у саду і вклав чимало сил у догляд за деревами. Джамала згадує, що коли перед від’їздом на навчання дідусь не виходив до неї з саду попрощатися, вона іноді ображалася і думала, що дерева для нього важливіші за онуку. Але з часом вона переосмислила ці спогади.
— Мені здається, що як я з баранами співала, так і він відчував цю свободу з деревами. Мені здається, це ключове для кожної людини. Відчувати себе спокійним, вільним – з баранами, морем або деревами. Цього дуже не вистачає зараз. Мені дуже хочеться, щоб мої діти поїхали додому, побачили мої місця, моє море моїми очима. І вже в них були свої спогади, і вони так само могли відчувати себе вільними і знайти свою свободу, тому що мені здається, що кожній людині важливо знайти своє місце гармонії.
