Фотографувати акції-нагадування про полонених

Після того, як у травні 2022 року азовці, морські піхотинці, тероборонівці та інші захисники Маріуполя за наказом головнокомандувача вийшли в полон, їхні близькі заснували Асоціацію родин захисників «Азовсталі». Їхньою головною метою було і є повернення рідних додому. Щоб привернути увагу до полонених, Асоціація започаткувала всеукраїнську акцію Free Azov. Саме так по всій країні і за кордоном почалися перші акції-нагадування про всіх полонених українців.

Фотограф Андрій Якименко уперше прийшов на таку акцію в кінці грудня 2023 року. Фотографія — його хобі, він працює в дослідницькій компанії в галузі хімії. Про акцію дізнався від волонтерської спільноти.

— Вирішив піти, бо Маріуполь, «Азовсталь» — щось болюче для всіх. Спершу мало діставав камеру, не знав, як люди реагуватимуть, адже тема чутлива.

— З часом ця тема перетворилася на особисту. Люди, чиї близькі в полоні бачать, що ти приходиш пʼятий, десятий раз, знаходять тебе в інстаграмі, здороваються, починаєш спілкуватися. Вони це цінять — коли хтось приходить і просто їх підтримує. А підтримка — це знати, що ще комусь не байдуже.

Люди вже знають, що після акції фото можна буде знайти за відкритим посиланням на інстаграм-сторінці Андрія.

— Я це роблю на волонтерських засадах, присвячую свій вільний час і зусилля, з усіма ділюся. Фотографії розбирають на згадку.

Андрій рідко сам починає розмову про те, кого людина чекає з полону.

— Буває, що в людей є настрій розповісти, то починають говорити, і серце крається, волосся стає дибки. У тих, які самі виїхали з Маріуполя, в родичів полонених з «Азовсталі» настільки чорний гумор, що чорніший може бути, мабуть, тільки у військових.

Акції відбуваються щотижня. Локації різні, це завжди людне місце: вздовж проспекту чи біля станції метро. Картонку можна взяти з тих, які лишилися з попередніх таких подій або принести свою.

— У 2024–2025 роках бували заводіли, щоб разом щось вигукувати, зараз це рідше відбувається. В основному всі просто стоять вздовж дороги, спілкуються, обіймаються.

— Кістяк — це люди, у яких там є хтось: син, батько, чоловік, близький друг. Приходять побратими тих, хто в полоні, коли бувають у Києві під час відпустки чи реабілітації. Періодично є люди, які вийшли з полону.

— Толя з позивним Арн прийшов на акцію на дев’ятий день після звільнення з полону, хоч лікарі йому заборонили, бо в нього було запалення легень. Його фото розлетілося як жодне інше. Він і потім часто приходив на акції, впізнавав мене, здоровався і казав «дякую, що приходиш». Мене це настільки дивувало — людина, яка повернулася з полону, каже тобі «дякую». Це ми вдячні Силам оборони, а тим паче людям, які пережили оточення.

— Це місце зустрічі, місце, щоб поспілкуватися з людьми, які знають всі внутряки, яким не треба нічого пояснювати.

Андрій каже, що деякі люди досі вважають, мовляв, на ці акції можна приходити лише родинам азовців, але це не так.

— Першими справді почали виходити люди з Асоціації захисників Азовсталі, а потім до них почали долучатися й інші люди. Що більше уваги до такої події, то краще для всіх.

За словами Андрія, наймасовіші акції були з літа 2024-го до літа 2025-го, регулярно приходили більше тисячі людей. Знаменитості анонсували, що йдуть на акцію і збиралася їхня авдиторія.

— Іноді медійні люди стоять осторонь в окулярах і кепці, щоб їх не впізнали.

Інколи люди гуртуються залежно від бригади, в якій їхні близькі, а молодь часто приходить на акції компаніями.

— Є, наприклад, компашка з університету Шевченка, вони регулярно роблять фото разом.

Також учасники акції утворюють автоколони і проїжджають по місту, сигналячи.

— Це машин десять, іноді двадцять, які обписують двері маркерами або ставлять таблички, прапори.

Бувало, перехожі питають: «А що це таке? Що за акція?». Частіше це траплялося у 2024–2025 роках, зараз я вже не памʼятаю, коли останній раз до мене хтось так підходив. Або соромляться, або знають.

Андрій каже, що близьким, у яких є хтось у полоні, важливо, щоб суспільство проявляло небайдужість.

— Їм це допомагає триматися, жити. Вони з цим горем прокидаються і йдуть спати кожен день. По очах часом можна зрозуміти, чи людина просто прийшла і постоїть годину, чи вона стримується, щоб не розревітися.

— Допоки є люди в російському полоні, доти треба ходити на ці акції і нагадувати. Подивіться хоч одне інтервʼю людини, яка вийшла з полону: через що вони проходять. Їх катують, їх треба повертати.